4 липня я, нарешті, побачив свою націю, і безсоромно в неї закохався. Вона була прекрасна. Коли до нас здалеку наближалися нескінченні колони міліції, упаковані, як імперські штурмовики, як мурахи, в блискучих чорних шоломах, моя нація кепкувала. Кепкувала, чорт забірай, кепкувала і сміялася. Ми всі розуміли ясніше ясного, що шансів немає. Нам було страшно, весело, нервово і чарівно.